«Гордість нації»: Іван Гнатюк

“Щодо характеристики моєї особи: звичайний селянин – працьовитий, правдивий, мужній, принциповий; головна риса – смертельна любов до України і життєдайний гнів до її ворогів, а ще більше – до запроданців…”
(Іван Гнатюк)

Український поет Іван Федорович Гнатюк народився 27 липня 1929 року у селі Дзвиняча, нині Зборівського району Тернопільської області.

Після закінчення сільської п’ятирічної школи навчався у Вишнівецькому релігійному училищі. У 18-річному віці вступив до Кременецького педагогічного училища. Вчився «на відмінно», захоплювався математикою.

«Може, став би математиком, якби не доля-недоленька, віршування, що проникало в кожну мою клітину, приносило мені лише тяжкі випробування й пережиття», – згадував він.

Змалку вихований в дусі національної гідності, мужності і непокори, не мирився з неправдою і злом. На другому курсі навчання був заарештований органами КДБ за участь у національно-визвольній боротьбі проти німецьких та московських окупаційних режимів.

Засуджений на 25 років покарання, яке відбував у таборах на Колимі, звідки у 1956 р. був звільнений за станом здоров’я. Повернувшись в Україну, перебував під постійним наглядом спецслужб і тривалий час боровся з тяжкою недугою та життєвими труднощами.

Як і на Колимі, черпав духовні й фізичні сили у віршованому слові й, скориставшись так званим хрущовською відлигою, видав 1965 року першу поетичну збірку «Поговіння», через рік – збірку «Калина», за яку у 1967 році прийнятий до Спілки письменників України. Незабаром цю книгу було засуджено за націоналістичне спрямування, що позначилося на подальшій творчості й долі письменника. Він був приречений на кількарічне вимушене мовчання.

Окремі вірші поета перекладено білоруською, естонською, іспанською та російською мовами. Для україномовного читача перекладав польських, білоруських, сербських поетів. За автобіографічну повість «Стежки-дороги» Іван Федорович Гнатюк у 2001 році удостоєний Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

В сучасній українській літературі треба ще пошукати поета, чия творчість так відповідала б його біографії. Весь його доробок вражає цілісністю, одноручністю. І якщо вже визначати місце Івана Федоровича Гнатюка в українській літературі, доведеться визнати: він з того самого ряду що й Зиновій Красівський, Василь Стус, Олена Теліга, Олег Ольжич, Євген Маланюк, Павло Грабовський і так аж до Тараса Шевченка, який, власне, й відкриває оцей ряд українських достойників честі, лицарів національної ідеї.

Помер поет на 76 році життя у місті Борислав Львівської області.

26 червня 2020 року на урочистій церемонії нагородження переможців обласної літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди, яку призначають за кращу поетичну збірку патріотичної тематики, наш земляк посмертно отримав почесний диплом у номінації «Гордість нації». Нагороду вручили доньці Івана Гнатюка Любові Савці.