Євген Титикайло – поет і журналіст

У центрі міста-пам’ятник Франкові,
В задумі він, мислитель і поет,
Із поглядом, задивленим вперед,
Туди, де грають промені ранкові.

Євген Титикайло – багатогранна особистість: поет, прозаїк, публіцист, перекладач, художник. За фахом – педагог, за покликанням – письменник.

Кожен рядок його поезії, вистражданий ним, відповідає реальним фактам та обставинам, які супроводжують наше життя.

Народився Євген Юрійович Титикайло 30 липня 1937 року в місті Бориславі, на гірській околиці Мразниці, в сім’ї робітника нафтових копалень. Мати родом з гірського села Ластівки.

Життя ще змалку піднесло суворі випробування. Війна, голод погнали молоду матір із дітьми на Волинь, яка горіла в полум’ї війни та повстанської боротьби. Цей край залишив глибокий слід у свідомості майбутнього поета.

1951 році сім’я повернулася в Борислав. Є. Титикайло на відмінно закінчив сім класів, середню школу робітничої молоді.

Трудову і творчу біографію пов’язав із редакцією міської газети «Нафтовик Борислава», де доля звела його з відомим українським поетом Миколою Сомом. Згодом поет вступив на навчання у Дрогобицький педінститут ім. Івана Франка на факультет української мови і літератури. Працював у студентській багатотиражці.

Свій творчий шлях почав із напутнього слова українського поета Платона Воронька у газеті «Молодь України» за 22 травня 1956 року: «Якою свіжістю і молодою чистотою дихнуло від цих ранніх творів! Скільки пристрасті у кожному рядку. Я побачив перед собою безперечно обдарованого поета, який ще багато скаже в нашій літературі». Пробував свої сили ще у шкільні роки на Волині.

На обласній літературній афіші «Відкриття золотого сезону» (15 лютого 1961 р.) з Дрогобиччини зазначене лише одне ім’я – Євген Титикайло. Молодий поет уже тоді регулярно друкувався в місцевих та республіканських виданнях. А перший вірш під назвою «Батькові» був надрукований ще 1954 р. в «Нафтовику Борислава» з легкої руки завідувача відділу культури Миколи Кабаненка.

 У 1968 році вийшла перша збірка «Крайка» у видавництві «Радянський письменник». Критики досить прихильно зустріли появу першої збірки.

У роки застою про поета забули. Така доля спіткала багатьох чесних майстрів слова, які упродовж десятиліть фактично були відлучені від творчого процесу. Жив журналістикою і перекладами, випадковими заробітками. Мав проблеми і зі вступом до Спілки письменників України (1986). Бездарні, заздрісні чиновники від літератури робили все, аби він, свідомий українець, не став членом письменницької організації. Якби не тверда позиція Ліни Костенко, то не знати, чи вийшло б усе це на добре. Вона фахово розгледіла небуденний талант поета із провінційного Борислава.

З 1972 по 1976 роки Євген Титикайло – відповідальний секретар газети «Нафтовик Борислава», на шпальках якого вів літературну сторінку, відтак – коректор у друкарні, службовець у ЖЕКу, а згодом – на педагогічній роботі в міському Будинку школяра.

До слова, і в рідному місті у Євгена було чимало «любих друзів», які заважали йому нормально жити і творити. І він був звільнений з газети «Нафтовик Борислава». І це тоді, коли мати поета, на довгі роки була прикута до ліжка. Для українського літератора настала темна пора: без роботи і будь-яких засобів до існування. Шукав роботу – всюди відмовляли. Правда, згодом дозволили бути землекопом, навіть комунальником…

Про національну і мистецьку значущість творчості Є. Титикайла говорять самі його книжки. Їх варто прочитати, бо, вони – як справжня поезія – порятунок для душі. Поезія починається там, де є творчий пошук, що провадить до художніх відкриттів, до мистецької досконалості. Творчість Є. Титикайла – це постійний пошук свого «я». Хоч би про що він писав, любов до Батьківщини завше вибухає з поетового серця.

Платон Воронько не помилився: Євген Юрійович Титикайло один із знаних поетів України, автор книжок «Крайка» (1968), «Тривожні громи» (1986), «Пролог» (1991), «Три суті надії»(1998), «Бориславські сонети»(1999), «Дні і ночі Волині» (2001). «Одкронення» (2004), «Сто сонетів і один» (2005), «Трагічні пам’ятники» (2007), «Сонети» (2008), «Часослов»(2009).

В останні роки поет багато друкувався в періодичних виданнях – збірниках «День поезії», «Вітрила». Його твори ввійшли до антології «Літературна Бойківщина» виданій комітетом тов. «Бойківщина» у Філадельфії у 1969 році.

П’ята книжка поезій Є. Титикайла «Бориславські сонети» видана Дрогобицьким видавництвом «Відродження» у 1999 році. Це своєрідний поетично-мистецький путівник в історію нафтового Борислава – міста, яке свого часу живило талант Великого Каменяра і його менш відомого побратима по перу – Стефана Коваліва. Ця книга вийшла з нагоди 150-річчя від дня народження Стефана Коваліва і зможе стати в добрій нагоді всім, хто хотів би краще пізнати історію нафтового Борислава, його минуле й сучасне. Доповнюють сонетну палітру книжки цікаві гравюри та малюнки самобутнього художника із Борислава Дмитра Ланяка.

Успадкувавши прізвище від роду,
Він ковалем не став таки в житті.
Та за ковальську жилаву породу
Кляли його вельможні і святі…
«Стефан Ковалів»

Євген Титикайло Лауреат і дипломант конкурсу ім. М. Утриска. 2007 році нагороджений медаллю обласної спілки письменників за вагомий внесок в розвиток України.

У жовтні 2009 року журналістові і поету, публіцисту та активісту громадсько-політичного життя міста Євгену Титикайлу присвоєно звання Почесного громадяника міста Борислава.

«Часослов – 2» – остання збірка поета, що «мав талант до віршів не позичений, а власний». Тому не міг миритися з неправдою й облудою і поборював їх своєю гостро відточеною зброєю – поетичним словом. Не зміг миритися зі злом, насильством, цинізмом. Особливо переживав за долю дітей війни, бо й сам до тієї соціальної категорії належав.

«А діти пухли – звісно, не від сала,
Прийшла біда в земляночки тісні.
Тож виручав той щавлик навесні.
Хоч і його було тоді замало»
«Діти війни»

11 квітня 2012 року на 75-му році життя зупинилося серце бориславського поета Євгена Титикайла.

Ірина Перелом,
бібліограф Бориславської МЦБС.