Легенди Борислава. Перший український комісар Борислава Євстахій Сасик

Народився Євстахій Сасик 5 квітня 1876 року в заможній бориславській селянській сім’ї. Прадід Євстахія – Семеон Сасик був знаним господарем: мав родючі землі, займався відгодівлею волів та коней на продаж, що давало значні прибутки. Семеон із дружиною Анною (з дому Петруняк) мали двох синів: Михайла та Григорія. Свій маєток вони поділили між ними.

Михайло Сасик, який, до речі, був певний час війтом Борислава, одружився з дочкою німецького поселенця, власника гарбарні (майстерні, де вичиняють шкіри) в Болехові – Оленою Ґерінг. І в них було четверо дітей: Іван, Євстахій, Стефан і Василь.

Євстахій Сасик одружився із Ольгою Йойко з Яворова, яка свій життєвий шлях закінчила на еміграції у Чикаго (США). Сам Є. Сасик був надзвичайно активним громадським діячем. У Бориславі він знаний як засновник народної торгівлі, співзасновник руханково-спортивного товариства «Бориславська Січ», член акційної видавничої спілки «Всесвітня бібліотека», заснованої Іваном Калиновичем у Бориславі.

Після створення Західноукраїнської Народної Республіки повітова Дрогобицька Національна рада призначила його українським комісаром Борислава. Крім того, він мав широкі зв’язки із різними нафтовими фірмами, які на той час діяли в Бориславі, зокрема з такими, як «Сільва пляна», «Фанта» тощо. У гостинному великому домі Євстахія Сасика (теперішня вул. Т. Шевченка, зараз дитячий садок) відбувалися важливі зустрічі видатних особистостей Борислава.

З утворенням Товариства опіки над українським жовніром та Українського Червоного Хреста Євстахій Сасик активно виділяє свої кошти на потреби товариств, спонсоруючи їх діяльність. Так, на Український Хрест у кінці 1918 року він виділив зі своїх коштів 10000 корон (майже 1 млн. грн).

У квітні 1919 року Євстахій Сасик разом із комісаром Тустанович Филипом Левицьким відбули з торговельною місією до Чехословаччини, з якої вже не повернулися на Батьківщину. Доля закинула їх обох до Кам’янець-Подільського, де Є. Сасик помер 15 грудня 1919 року від пневмонії. Його дружина перевезла тіло чоловіка до Борислава, яке урочисто перепоховано 10 січня 1920 року в фамільній усипальниці на Потоці. Обряд поховання здійснили: декан Бориславський парох Губич Кароль Федорович, о. Марущак із Тустанович та Ліщинський, ігумен із Дрогобича.

Матеріал підготували:
в.о. начальника управління культури Роман Тарнавський та провідний спеціаліст відділу молоді та спорту управління культури, молоді, фізичної культури та спорту Віктор Кравцов