15 лютого – 30-річчя завершення війни в Афганістані

25 грудня 1979 року – 15 лютого 1989 – 10-річчя неймовірних втрат, жорстокості і невимовного болю. Час війни в Афганістані.

Це був повномасштабний збройний конфлікт-агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів.

Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційна мета введення обмеженого континенту радянських військ до Афганістану – іноземне втручання у внутрішні справи країни, аналогічне сьогоднішнім подіям на Сході України. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану.

Коли в січні 1979 року в’єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота та Єнг Сарі — це знаменувало генеральну репетицію перед майбутнім захопленням Афганістану. У Політбюро ЦК КПРС утворено так звану «афганську трійку», до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. «Трійка», в умовах надсекретності, підготувала план військової операції. Фатальне рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмосковній дачі Брежнєва – Суслов, Андропов, Устинов, Громико.

Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стало її активним учасником та головним збудником.У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика… Афганська війна залишила важкі наслідки і для України.

До Афганістану з України було направлено 160 375 осіб. Не повернулися додому з війни 3 360 воїнів, з яких 3 280 військових загинуло, а 72 людини пропало безвісти або потрапило в полон. На сьогодні в Україні живе близько 150 тис. учасників війни в Афганістані. З них було поранено більше 8000 чол., а 3 560 осіб стали інвалідами. У кожного з них є сім’я. Залишилися без синівської підтримки 1 982 батька і 2 729 матерів, в основному пенсійного віку. Стали вдовами 505 молодих жінок і сиротами 711 дітей.

15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок непоправним втратам. Та Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас, бо загиблих не повернути. Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України.

Уроки, які ми почерпнули з цієї війни, переконливо свідчать, що проти народу воювати неможливо, що кожен має беззаперечне право на будівництво своєї держави, а будь-яка нація за своєю сутністю є багатовіковим Божим утворенням зі своєю культурою, традиціями та віросповіданням.

На жаль, і сьогодні багато політиків відомих нам держав продовжують розв’язувати збройні конфлікти, переслідуючи свої ті чи інші інтереси. Вони прагнуть панувати, тримати у рабстві інших, силоміць диктувати свій спосіб життя. Хто розв’язував майже усі війни та збройні конфлікти?

Проводячи паралелі між афганською війною та нинішньою неоголошеною війною на сході України за участю Російської Федерації, можна із впевненістю сказати наступне: війна в Афганістані поховала Радянський Союз. Так само, війна на Донбасі поховає і Російську Федерацію, якщо її керівництво вчасно не схаменеться.

Не заростає стежка до могил воїнів-афганців, а спогади про них завжди житимуть у пам’яті людей.

Loading

Перейти до вмісту