Іван Гнатюк
Іван Гнатюк
27.07.1929 – 05.05.2005
«Сповідь»
Той шлях мені відміряний ще зроду.
Тернистий? Що ж… такий уже, як є.
Такий важкий, як в цілого народу,
Що перейшов чистилище своє,
І далі йде, розламуючи грати.
Знекровлений в неволі й боротьбі.
Але якби прийшлося вибирати –
Той самий шлях я вибрав би собі.
І. Гнатюк
Коли мене, провівши до воріт
Благословляла мати на дорогу
Я ще не знав, задивлений у світ
Що буду так тривожитись за нього .
Іван Федорович Гнатюк народився 27 липня 1929 року в с. Дзвиняча Крем’янецького повіту Волинського воєводства (нині Збаразького району, Тернопільської області) у бідній селянській сім’ї.
Навесні 1944р. батько був мобілізований на фронт і в останній день Берлінської битви – 1 травня 1945р. загинув, залишивши дружину з двома неповнолітніми дітьми.
Після закінчення сільської п’ятирічної школи Іван Гнатюк поступив до Крем’янецького педагогічного училища,де на початку другого курсу навчання був арештований органами КДБ,по дорозі втік і, виготовивши потрібні документи, став навчатися у Бродівському педагогічному училищі. 27 грудня 1944 р. його знову було арештовано і після чотиримісячного слідства за участь у національно-визвольному русі засуджено на 25 років покарання, яке відбував у спецтаборах на Колимі. А далі його як непокірливого в’язня чекали концтабори в Аркагалі, Аляскітово, Дебені, Холодному. 6 лютого 1956 р. був звільнений «на основании определения Магаданського облсуда от 10 ноября 1955 г. , как страдающий тяжелым недугом – сухотами».
Поезією, творчістю захопився з дитинства. Перший вірш написав у свої 12 років у часи німецької окупації. Називався він « Націоналісти»
«Станьмо всі до бою,
Націоналісти!
І «німоті» в Україні
Не дамо залізти» .
У 1959 році Іван Федорович повернувся на Україну, куди було призначено їхати на постійне місце проживання і бути під постійним адміністративним наглядом. Але органи державної безпеки безапеляційно вигнали його за межі Західної України, незважаючи ні на здоров’я, ні на те, що дружина письмово зобов’язалась перед законом прийняти як інваліда на своє утримання. Виходу не було, і І. Гнатюк попрощався з дружиною та 4-х місячною донечкою і поїхав до матері на Миколаївщину, куди вона переселилася після арешту сина. Невдовзі сюди перебралися і дружина з дочкою. Найважче було з роботою: всюди розмова починалася з перевірки документів. Після довгих поневірянь пощастило влаштуватися муляром у радгоспі. Та виникла нова проблема – складна операція з резекцією майже всієї правої легені й гостре захворювання з лівого боку. Три роки жив Іван Федорович у степах на Миколаївщині. Повернувся до Борислава, де жив під найсуворішим наглядом: як і на Колимі, потайки писав вірші і несподівано, скориставшись Хрущовським потеплінням, у 1965 році видав першу поетичну книжку «Паговіння», через рік другу – «Калина», яка була засуджена за національне спрямування на спеціальній нараді ЦК комсомолу України. Знову різке погіршання здоров’я і вихід третьої збірки «Повнява» (1968р.), в якій письменник своїми віршами намагається осмислити суперечності світу, заглянути в їхню суть:
В мені зійшлись контрасти світу,
Як на світанні – ніч і день:
На скронях – сніг, а в серці літо
З плачем і з галасом пісень.
… Засуджую себе й прощаю,
Засуджую й прощаю світ,
Бо він од краю і до краю
На суперечностях стоїть.
У 1970 році вийшла четверта збірка «Жага», а за скаргу на свавільне редагування неймовірно покаліченої збірки, виданої на 20 листочках у «Каменярі» (1972р.),був приречений на кількарічне вимушене мовчання, шельмування літературними чиновниками та вислужливими критиками . Тільки через п’ять років побачила світ нова книга І. Гнатюка «Барильєфи пам’яті» (1977р.): потім – «Дорога» (1979р.), «Чорнозем» (1981р.), «Турбота» (1983р.), «Осіння блискавка» (1986р.), «Благословенний світ» (1987р.) , «Дім і час» (1989р.) та книжка для дітей «Хто найдужчий на весь світ» (1989р.).
За роки незалежності виходили друком книжки: «Нове літочислення». Десятки віршів цієї збірки зароджувалися у пекельних муках ув’язнення на Колимі, але кілька десятиріч поет мусів тримати їх глибоко у серці, бо ворог не спав, чатував над своєю жертвою. Тому започатковані вірші , ще у 50-ті роки, були доопрацьовані у 80-тих.
Здавалося, що новим літочисленням Гнатюка тема Колими вже вичерпана. Але минуло 2 роки, як з’явилася «Хресна дорога». Поет невипадково так назвав збірку, бо вся історія українського народу – це його хресна дорога, та й хресною була дорога і самого автора збірки. Своєрідний пролог до неї – вірш «Покара», де визначено кредо борця:
Проснулася вдача бунтівнича –
Хотів померти за народ.
Або хоч плюнути в обличчя
Кривавих нелюдів – заброд.
Колимська Голгофа – нелюдське ставлення псів – наглядачів, каторжна праця, холодні бараки, постійне недоїдання призвели до важкої недуги. Сухоти доїдали І. Гнатюка живцем.
У «Хресній дорозі» кілька поем. З них «Голгофа» займає особливе місце. В ній замальовується страдницька доля підневільної людини,яка молоді роки проводить у в’язниці. Поет згадує рідне село Дзвинячу, батьківську хату.
Я з мужиків – стожилих і сторуких,
На сто Голгоф з тим вироком піду,
Аби колись воскреснути в онуках,
Підвладний тільки Божому суду.
Низкою віршів відгукувався І. Гнатюк на події нинішнього дня. Його хвилювали і Чорнобиль, і те, чому в рідному селі вирубали вишні, і чому в Україні далі запроданство, чому свої яничари забули материнську мову, звичаї. Це вони винищили цвіт нації, осквернили церкви і слово Боже. І журився автор коли ж настануть часи злагоди і добра:
Україно, ну де ж та
Довгождана мабуть?
Яничари до решти
Все святе продадуть.
Як завершальний акорд збірки звучить поема «Золотоверхий собор». Це осуд більшовицького вандалізму у ставленні до духовних пам’яток минулого. Щоб знищити народ, треба знищити його культуру.
На догоду Москві, не лякаючись Божої кари,
Тайком підписали диявольський вирок йому –
І підірваний храм семихресно вознісся у хмари
Спалахнув угорі – й провалився в кромішню пітьму.
Так, цей храм стояв вісім віків і був окрасою України, але одним розчерком пера перетворився в руїни. Він вистояв при різних владах. Але не встояв лише при більшовизмі.
У 1994 році виходить ще одна збірка «Правда – мста». Поет не мислив себе поза долею народу, поза його гіркою правдою. Народне життя зі всіма його тривалими трагедіями й миттєвими радощами проходило крізь серце поета,через те він мав сказати і про пошуки свого виходу з гнітючої ситуації і зробити власний «третій вибір – жити і боронитись» ! До кожного вірша взято епіграф до полум’яних творів Т. Шевченка, який одразу показує напрямок авторського мислення. І. Гнатюку ідейно близький сам дух Шевченка. Любов поета до рідного краю – воскреслої Вітчизни – така глибока і свята, як і любов Шевченка.
На зло усім: і лживим патріотам,
І ворогам – любіть її святу,
Любіть, як матір, кинуту під плотом,
Чи віддану на поглум сироту.
Уся книжка має чітку логічно-тематичну побудову, яка тримається на послідовності зв’язку: історія давня і сучасна, війна й повстанська боротьба, втрати у ній найближчих людей, сповідь перед самим собою за все пережите, виболене, втрачене і віднайдене прозріння народу й нові спроби його одужання.
«Благословляла мати на дорогу» (1994р.) – поетична збірка, присвячена світлій пам’яті матері. Так, дорога на яку благословила мати сина, була смертельно важкою, болісною, але чесною. Сконцентрувавши в серці силу слова й духу, поет подолав білу безмовність колимських снігів і повернувся до рідної нені – найщирішої, наймилішої, найтерплячішої. Поетична сповідь про свої почуття до матері, яка серцем супроводила його хресний хід не залишить байдужим тих, хто розгорне цю книжку.
До матері дорога – полотном,
Що стелиться у погляди безкраї ,
Де рідний світ у полі під вікном
Щодня мене, як мати, визирає.
У 1995 році у видавництві «Червона калина» вийшла ще одна книжка І.Гнатюка «Вибрані вірші та поеми», присвячена світлій пам’яті Патріарха Київського і всієї України та Руси Володимира, в миру Василя Романюка.
Іван Гнатюк перекладав із білоруської (лірику Лариси Геніюш, Ніла Гілевича, Анатоля Вертинського, Генадзя Буравкіна, Сергія Панизника), польської (вірші Ципріана Норвіда, Леопольда Стаффа, Владислава Броневського, прозу Бруно Шульца), серболужицької (Гандрія Зейлера) та – за підрядниками – сонети Ж. М. де Ередіа з французької. Окремі вірші Івана Гнатюка переклалися білоруською, вірменською, естонською, та російською мовами, а також друкувалися в Австралії , Канаді, Польщі та США.
У 1995 році за книжку «Правда-мста» (1994) йому присуджено літературну премію ім. Маркіяна Шашкевича. За книгу споминів «Стежки-дороги», видану 1998р., удостоєний національної премії ім. Тараса Шевченка 2000.
5 травня 2005 року добігла до кінця хресна дорога Івана Гнатюка. Похований на Губичах. На будинку в якому проживав письменник встановлена меморіальна дошка.
Україна втратила ще одного вірного, незламного сина. Однак Поет залишив майбутнім поколінням велику спадщину. Так, художній доробок Івана Гнатюка – вагомий. Ним можна пишатися.
Не в дріб’язках – життя людського суть:
У пам’яті, що люди бережуть.
«Відгомін життя»
В нашому місті одну із вулиць, а саме частину вул. Грушевського перейменовано на вул. І. Гнатюка.
З віком грань між ерами зітреться,
Життя моє загубиться в імлі,
Але у вічність проросте із серця
Моя любов до рідної землі!
І. Гнатюк
Із 2019 школа в селі Дзвиняча носить ім’я відомого українського поета Івана Гнатюка. Влучно охарактеризувала його письменниця Любов Проць у своїй статті «Душі вогонь і динаміт» в газеті «Слово Просвіти»: «Іван Гнатюк (1929-2005)-поет, народжений «з вогню Тарасового Слова». Його найвищі «університети» – сталінські тюрми і табори. Не дивно, що свою життєву дорогу митець означив як «хресну», бо шлях цей був устелений колючим терном: муками, стражданнями, болем… І все ж – «Кожний стукіт серця – Україна»! У цьому одному-єдиному рядку – весь Гнатюк: самовідданий і жертовний, незламний і непохитний. Патріот. Бунтар. Шевченківський лауреат. Лицар Слова і Духу. Незабутній Іван Гнатюк і в житті, і в літературі завжди був «не як усі»: різкий і гострий, непоступливий і безкомпромісний, імпульсивний і непередбачуваний… Одне слово, така собі цікава вибухонебезпечна суміш вогню і динаміту, з якою слід було поводитися вкрай обережно, інакше – спалахне й обпалить палючим дощем дошкульних слів: завжди об’єктивних і справедливих, хоч не завжди милих та приємних для вуха і серця. Він не вмів говорити пошепки, впівголосу. Навіть там, за «колючим плетивом дротів» лютої Колими, так і не навчився обходити гострі кути небезпечних ситуацій та прикрих розмов, – повсякчас прямий і гострий, як відточена стріла.
Саме, вона, поетеса з Дублян, член НСПУ Любов Проць є автором і упорядником книги «Чотири відтінки сльози..». Цим виданням, сторінки якого становлять спогади друзів, котрих життєві стежки зводили з Іваном Гнатюком, друковані в ЗМІ статті, рідкісні світлини тощо, вона сповнила свій моральний обов’язок перед цією непересічною в історії та українській літературі людиною. Адже він для неї був не просто порадником, редактором віршів, а творчим батьком, щирим і водночас вимогливим наставником.
Ще одна нагорода. 26 червня 2020 року заступник голови Львівської ОДА Іван Собко вручив доньці Івана Гнатюка Любові Савці Почесний диплом в номінації «Гордість нації», який посмертно отримав український поет, прозаїк, перекладач, Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, багатолітній в’язень радянських концтаборів Іван Гнатюк.
Твори автора:
Гнатюк І. Барельєфи пам’яті: поезії/І. Гнатюк. – Львів: Каменяр, 1977. – 126 с.
Гнатюк І. Бездоріжжя: поезія/І. Гнатюк . – Харків: Майдан, 2002. – 240 с.
Гнатюк І. Благословенний світ: вірші та поеми/І. Гнатюк. – Київ: Рад. письменник, 1987. – 174 с.
Гнатюк І. Благословляла мати на дорогу: вірші та поеми/І. Гнатюк. – Київ: Веселка, 1994. – 95 с.
Гнатюк І. Вибрані вірші та поеми/І. Гнатюк. – Львів: Червона калина, 1995. – 670 с.
Гнатюк І. Дім і час: поезії/І. Гнатюк. – Київ: Дніпро, 1989. – 204 с.
Гнатюк І. Дорога: вибране/І. Гнатюк. – Київ: Дніпро, 1979. – 175 с.
Гнатюк І. Жага: поезії/І. Гнатюк. – Київ: Рад. письменник, 1970. – 111с.
Гнатюк І. Життя: поезії/І. Гнатюк . – Львів: Каменяр, 1972. – 40 с.
Гнатюк І. Калина/І. Гнатюк. – Київ: Молодь, 1966. – 109 с.
Гнатюк І. Меч архистратига: поезії/І. Гнатюк. – Харків: Майдан, 2000. – 111 с.
Гнатюк І. На тризні літа: вірші/І. Гнатюк. – Харків: Майдан, 2003. – 112 с.
Гнатюк І. Нове літочислення: вірші та поеми /І. Гнатюк. – Київ: Рад. письменник, 1990. – 199 с.
Гнатюк І. Осіння блискавка: поезії /І. Гнатюк. – Львів: Каменяр, 1994. – 72 с.
Гнатюк І. Паговіння: поезії/І. Гнатюк. – Львів: Каменяр, 1967. – 32с.
Гнатюк І. Повнява: поезії/І. Гнатюк. – Київ: Рад. письменник, 1968. – 95 с.
Гнатюк І. Правда-мста: поезії/І. Гнатюк. – Львів: Каменяр 1994. – 72 с.
Гнатюк І. Свіжими слідами: спогади, есеї /І. Гнатюк. – Харків: Майдан, 2004. – 136 с.
Гнатюк І. Следы/І. Гнатюк. – Москва: Сов. писатель,1976.
Гнатюк І. Стежки-дороги: спомини/І. Гнатюк. – Дрогобич: Відродження, 1998. – 495 с.
Гнатюк І. Стежки-дороги: спомини/І. Гнатюк. – Харків: Майдан,2009. – 536 с.
Гнатюк І. Турбота: поезії/І. Гнатюк. – Київ: Рад. письменник, 1983. – 111 с.
Гнатюк І. Хресна дорога: вірші та поеми /І. Гнатюк. – Київ: Укр. письменник, 1992. – 189 с.
Гнатюк І. Хресна дорога: поетичні твори /І. Гнатюк. – Харків: Майдан, 2004. – 820 с.
Гнатюк І. Хто найдужчий на весь світ?: вірші та казки/І. Гнатюк. – Львів: Каменяр, 1989. – 48 с.
Гнатюк І. Чорнозем: лірика і поеми/І. Гнатюк. – Львів: Каменяр, 1981. – 111 с.
Матеріали про автора:
Власюк А. Із «відродження» – у безсмертя: пам’яті Івана Гнатюка/А. Власюк//Вісник «Солідар-ності». – 2010. – №2 . – 30 лип.
Гідно вшанували пам’ять про Івана Гнатюка: про меморіальну таблицю//Нафтовик Борислава. – 2009. – 6 трав.
Гнатюк Іван Федорович//Шевченківські лауреати, 1962 – 2000: енцикл. довідник. – Київ: Криниця, 2001. – С. 91 – 93.
Гнатюк І. «Я весь у ньому – в твоєму імені святому, Україно!…»//Бориславський ізмарагд: літ. – мист. збірник. – Дрогобич: Відродження, Борислав: «Нафтовик Борислава», 2002. – С. 8-20.
Гнатюк-Савка Л. Спогади про батька : [про Івана Гнатюка]/Любов Гнатюк-Савка//Іван Гнатюк: життя і творчість : документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 10–11.
Іван Гнатюк: життя і творчість : документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи/упоряд., авт. ідеї, ред. Г. Капініс. – Львів : Сполом, 2018. – 284 с. : іл. – (Літературні профілі).
Іван Гнатюк//Літературна Львівщина: хресто-матія для вивчення літератури рідного краю. – Львів: Камула, 2004. – С. 21-29.
Іван Гнатюк: біографія//Письменники Львів-щини. – Львів: Кобзар, 2005. – С. 13.
Іван Гнатюк //Хто є хто на Львівщині. – Київ: Бліц Принт, 2004. – С. 174.
Капініс Г. Від упорядника : [про книгу “Іван Гнатюк: життя і творчість”]/Г. Капініс//Іван Гнатюк: життя і творчість : документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 7.
Кронжко Й. “Той самий шлях я вибрав би собі…” :[слово про друга-в’язня і побратима Івана Гнатюка]/Й. Кронжко //Іван Гнатюк: життя і творчість : документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – С. 42–45.
Мартинов В. За виміром сльози /В. Мартинов //Високий Замок. – 2000. – 16 лют.
Павлів Л. Славний був чоловік :[спогади про Івана Гнатюка]/Л. Павлів//Іван Гнатюк: життя і творчість :документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 128.
Пам’яті Івана Федоровича Гнатюка //Нафтовик Борислава. – 2005. – 6 трав.
Пастух Р. Три життя однієї Людини :[спогади про Івана Гнатюка]/Р. Пастух//Іван Гнатюк: життя і творчість:документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 64–71.
Пристай Б. Іван Гнатюк (1929–2005) – бориславський поет, прозаїк, перекладач, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка/Б. Пристай //150 славних українців Дрогобиччини. – Дрогобич, 2012. – С. 37–39.
Прокопець М. Його серце пересохло від болю за Україну:[спогади про Івана Гнатюка] /М. Прокопець //Іван Гнатюк: життя і творчість : документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 118–119
Прокопець М. Пам’яті Івана Гнатюка: вірш /М. Прокопець //Дзвін. – 2005. – №5 – 6. – С. 172.
Прокопець М. Сучасному Прометею – поетові сумління Івану Гнатюку – присвячую /М. Прокопець //Нафтовик Борислава. – 2005. – 20 травня.
Проць Л. Безкомпромісність :[спогади про Івана Гнатюка]/Л. Проць//Іван Гнатюк: життя і творчість :документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 14–19.
Проць Л. “Чотири відмінки сльози…” : спогади про Івана Гнатюка / Любов Іванівна Проць ; [ред. Лілія Гулевич]. – Дрогобич : Коло, 2019. – 404 с.
Проць Л. “Чотири відмінки сльози…” : [про життя та творчість українського письменника Івана Гнатюка]/Л. Проць //Дзвін. – 2017. – № 12. – С. 155–163.
Романюк В. Спогад :[спогад про Івана Гнатюка] /В. Романюк//Іван Гнатюк: життя і творчість: документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – C. 48–49.
Савчук-Колодійчук О. Іван Гнатюк: літера-турний портрет/О. Савчук-Колодійчук. – Тернопіль, 2001. – 120 с.
«Свіжими слідами» спогадів Івана Гнатюка//Нафтовик Борислава. – 2004. – 30 червня.
Соловчук Р. Поборник української реконкісти:[біографія життя та творчості Івана Гнатюка] /Р.Соловчук//Іван Гнатюк: життя і творчість:документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 177–182.
Соловчук Р. Поборники української реконкісти: ювілей Івана Гнатюка /Р. Соловчук//Нафто-вик Борислава. – 2009. – 17 лип.
Соловчук Р. Сьогодні так потрібне Гнатюкове слово: про відкриття меморіальної таблиці /Р. Соловчук //Нафтовик Борислава. – 2009. – 22 трав.
Соловчук Р. Хай вічно живе Гнатюкове слово! /Р. Соловчук//Нафтовик Борислава. – 2006.- 12 трав.
Соловчук Р. «Я весь у ньому, твоєму імені святому, Україно!» : пам’яті Івана Гнатюка//Нафтовик Борислава. – 2006. – 5 трав.
Сорока П. Навздогін пам’яті : [спогади про Івана Гнатюка]/П. Сорока//Іван Гнатюк: життя і творчість : документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 20–30.
Спогади про Івана Гнатюка . – Тернопіль: Сорок А, 2007. – 168 с.
Фиштик Й. Душа на розірваній струні : [спогади про Івана Гнатюка]/Й. Фиштик//Іван Гнатюк: життя і творчість:документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 107–111.
Фус О. Гнатюк Іван Федорович /О. Фус//З вершин і низин : вісник ХVІІ конкурсу ім. Мирона Утриска. – Львів, 2014. – Т. 1. – С. 187–189. – Видатні постаті Борислава.
Череватенко Л. «Сам Бог велів любити Україну»: біографія Івана Гнатюка//Національна премія: перші Лауреати. – Київ: Україна, 2000. – С. 12-17.
Шалата М. Кінець його “Хресної дороги” : [відійшов у вічність поет Іван Гнатюк]/М. Шалата // Іван Гнатюк: життя і творчість : документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 134–135.
Шалата М. Кінець його «Хресної дороги» /М. Шалата //Нафтовик Борислава. – 2005. – 10 черв.
Шалата М. Слово над домовиною Івана Гнатюка/М. Шалата//Нафтовик Борислава. – 2005. – 13 трав.
Швед І. Іван Гнатюк «Збережімо душу нації»/І. Швед//Нафтовик Борислава. – 2000. – 12 квіт.
Шеремета Т. Я пам’ятаю голос Гнатюка… : [спогади про Івана Гнатюка]/Т. Шеремета//Іван Гнатюк: життя і творчість : документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – С. 98–99.
Юринець І. «В твоєму імені святому, Україно!»: зустріч із Лауреатом Шевченківської премії/І. Юринець//Нафтовик Борислава. – 2000. – 29 берез.
Юринець І. Дух одвічної стихії Івана Гнатюка: вечір пам’яті/І. Юринець//Нафтовик Борислава. – 2009. – 29 лип.
«Я весь у ньому – в твоєму імені святому, Україно!»: про Івана Гнатюка//Бориславський ізмарагд. – Дрогобич, 2002. – С. 8-16.
Яворська О. Помер з ім’ям України на устах : [спогади про Івана Гнатюка]/Ольга Яворська//Іван Гнатюк: життя і творчість : документи, світлини, ілюстрації, твори, спогади, літературознавчі матеріали, листи. – Львів, 2018. – C. 31–41.
Яворська О. Помер з ім’ям України на устах: про Івана Гнатюка /О. Яворська //Дзвін. – 2006. – №7. – С.119-125.
Якубовська М. Здатність до чину і перемоги : літературний портрет І. Гнатюка /М. Якубовська//Наф-товик Борислава. – 2006. – 10 трав.
Підготувала бібліограф-краєзнавець
ЗК «Бориславська публічна бібліотека» Ірина Перелом, 2023 р.
