Костянтин Толвінський
У Бориславі нафту почали видобувати у більш-менш промисловому обсязі ще на початку 19 століття. У той час великі нафтові фірми, які добували нафту, не мали спеціалізованих геологічних служб, матеріали з геології були недосконалими і не систематизованими. На промислах працювало небагато освічених спеціалістів з нафтової геології. Не вистачало точних геологічних карт, на яких були б позначені родовища нафти і газу.
На 2 з’їзді нафтовиків та гірників у Львові 1910 року професор геології Ягеллонського університету Йосиф Гжибовський вказав на необхідність створення наукової бази, яка б займалася геологічним вивченням Бориславського нафтового родовища. А тому у Бориславі із 1 червня 1912 року було створено Геологічну станцію. Це був осередок першого геологічного інституту.
Борислав став не тільки нафтовим, але й науковим центром.
Перший етап роботи продовжувався до 1919 року був надзвичайно успішним. Вчені станції доклали зусиль до раціональної розробки та ефективної до розвідки родовища. Підсумком роботи було видання Й. Гжи-бовського атласу «Борислав» під авторством Б. Кро-пачека.
На другому етапі роботи станцію очолив геолог-нафтовик К. Толвінський. Він відзначився великою організаційною і науковою плідністю. У 1921 році почалося будівництво спеціального приміщення станції, яке згодом було успішно завершене. У новому приміщенні була організована відмінна хімічна лабораторія, нагромаджувалися унікальні геологічні зразки з цілого світу. Певні підсумки роботи станції підвела організована у травні 1923 р. перша Карпатська геологічна конференція, в роботі якої взяли участь майже всі видатні геологи краю цього часу.
Провідною теоретичною основою на всьому другому етапі робіт станції була теорія насувів, що дістала найбільшого розвитку в альпійських геологів.
Костянтин Толвінський – польський геолог, фахівець в області геології Карпат, в особливості геології нафти і природного газу народився 7 січня 1877 року у Клепкові біля Вітебська. У 1894 році він закінчив дворічну школу ремесла у Варшаві. В 1895 році закінчив штейгерську школу (школу гірничних майстрів) у Домброві Гурній. Середню освіту здобув протягом 1895-1899 у Домброві у школі десятників.
1895-1899 рр. брав участь у кавказькій експедиції, під час якої ознайомився з геологічною будовою гірських масивів. Після закінчення інституту він був заареш-тований царським урядом за участь у революційних рухах робітників. Три роки провів у в’язниці в Piotrkow, Варшаві і Каліш, а потім три роки на засланні в Архангельську.
Відбувши покарання, виїхав за кордон. У 1904 році він вступив до університету Цюріха, Швейцарія, де він вивчав геологію під керівництвом проф. Альберта Хейма. У 1910 році він отримав докторський ступінь в області філософії на основі роботи Die Grauen Гомер. У роки 1911-1912 брав участь у проведенні геологічних досліджень на острові Суматрі як співробітник голландської нафтової компанії. За станом здоров’я, перервав роботу в 1912 році, він повернувся до Європи і завершив своє геологічне знання під час поїздки в Скандинавії, Англії і Франції, а потім влаштувався на роботу в швейцарській геологічній службі. У 1914 році, після початку Другої світової війни, він поселився у Кракові. Спочатку він оселився в Закопане, потім у Відні.
У 1916 році приїхав до Борислава і займався вивченням геології та нафтогазоносності Східних Карпат і Передкарпаття. З 1919 року він очолив Геологічну станцію, на базі якої 1932 року заснував Карпатський геолого-нафтовий інститут, ставши його незмінним директором до свого переселення в Польщу 1944 року.
1930-1939 рр. він був директором департаменту нафти і Солт-Геологічного інституту у Варшаві. 1938 року був обраний членом-кореспондентом Польської академії наук. З вересня 1939 по червень 1941 року обіймав посаду заступника директора в Бориславському інституті. Під час німецької окупації він не займався науковою роботою, переміщаючись в 1943 році в Закопане.
Разом з тим, завдяки її заснуванню Борислав поступово перетворювався у центр прикладних наукових досліджень у нафтовій галузі. Поряд з подальшим вивченням геологічної будови Східних Карпат та Передкарпаття в регіональному плані і пошуками нових перспективних щодо нафтоносності структур станція все більшу увагу приділяла деталізації геології та продуктивної характеристики нафтових покладів уже розроблюваних родовищ, без чого неможливим було наукове коригування їх подальшої розробки та до розвідки. У зв’язку з тим актуальним стало вивчення конкретних питань промислової геології, зокрема колекторських властивостей нафтоносних порід (пористості, проникності, нафтогазонасичення), характеру зміни їх у просторі і впливу їх та інших факторів на продуктивність нафтових свердловин. Поряд із Толвінським займалися інженери С. Краєвський, Я. Гемпель, Г. Гурка, О. Вишинський, Б. Флєшар та інші.
Вони опрацювали обширні геологічні та промислові матеріали, збирання котрих справляли їм певні труднощі через відоме намагання окремих приватних нафтових фірм тримати їх у таємниці. Результати опрацювання матеріалів знайшли своє відображення в структурній карті Борислава у масштабі 1:5000, карті продуктивності свердловин з різних геологічних горизонтів 1:100000 та тектонічній карті 1:15000, а також у цілому ряді поперечних і поздовжніх профілів (розрізів) через всю територію родовища. Матеріали з геології та висновки публікувалися у редагованих Геологічною станцією і КГНІ журналах «Нафта» (1922 р.), «Нафтова статистика» (з 1926 р.), «Геологія і нафтова статистика Польщі» (з 1932 р.), «Нафтова гірнича справа в Польщі» (1934 р.), «Статистика нафтова», а також у регулярних випусках «Бюлетенів».
Найбільш вагомим вислідом проведених досліджень було сформування остаточних поглядів щодо основних рис тектоніки Борислава, передовсім флішових відкладів глибинного елементу.
Підсумком багаторічних досліджень Бориславського нафтоносного району, проведених головним чином Геологічною станцією та КГНІ, є класична праця 
К. Толвінського — присвячена Бориславу вміщена у другому томі монографії «Родовища нафти і земних газів у Польщі», що вийшов друком 1937 року.
У цій праці послідовно, в комплексній формі викладена геологічна будова Бориславського родовища в найбільш наближеній до сучасних уявлень інтерпретації стратиграфії і тектоніки Карпатського берега та глибинного елементу, яка обгрунтована яскравими графічними матеріалами. Разом із тим у монографії наводиться детальна характеристика та всесторонній аналіз стану перспектив розробки нафтових покладів усіх продуктивних горизонтів родовища-від відкладів Берегової й Орівської скиб до ямненського пісковика Бориславської глибинної складки. Згідно з цими даними 1936 р. Бориславське родовище експлуатувало 680 свердловин, з яких 535 давало нафту з газом, а 145-тільки газ.
Цікавою є інформацією К. Толвінського щодо фонду пробурених свердловин. Станом на кінець 1936 року на Бориславському родовищі пробурено всього 1290 свердло-вин. Основну частину нафти з бориславського пісковика (51%) та з еоцену (70.3%) видобуто на терені Тустанович. На другому місці-терен Борислава, на якому видобуток нафти складає відповідно 34.4 і 24.7%. У межах Борислава знаходиться найпродуктивніша частина ямненського пісковика, на яку припадає 52% видобутої нафти, тоді як на Тустановецькому – 46.2%.
Поряд із нафтою Бориславське родовище багате на скупчення природного газу. Тільки за період з 1916 року по 1936 р. тут видобуто 5,34 мільярда м. куб газу.
К. Толвінський у співпраці з інженером Ляндесем 1920 року розробили новий спосіб вилучення газоліну з газу за допомогою його адсорбції на активо-ваному вугіллі, впровад-ження якого 1922 року на газоліновому заводі в Мразниці (на копальні «Софія») показало високу ефективність. Завод виготовляв щомісячно 200 тонн газоліну. К. Толвінський стверджував, що розвиток газолінового виробництва у Бориславі започаткував газопереробну промисловість Польщі.
У другому томі своєї праці «Родовища нафти і земних газів у Польщі», що вийшла друком 1937 року, К. Толвінський не обминає увагою й славнозвісне Бориславське родовище гірського (земного) воску, більш відомого під назвою «озокерит», яку йому присвоїв ще 1833 року австрійський хімік-мінералог Глокер. Це родовище стало базою чи не єдиної у світі озокеритової промисловості. Воно пов’язане зі західною ділянкою склепінного перегину Бориславської глибинної складки, котра протягується від Раточинського розлому на заході до присілку Волянка на сході. Поклади озокериту тут спостерігаються на глибинах 10-400 метрів й охоплюють породи соленосної формації міоцену та верху поляницької світи, складені глинами, намулами, глинистими різновидностями, що характеризуються несистемним напластуванням, часто сильно перем’яті та пронизані заповненими нафтою тріщинами. Озокерит переважно заповнює щілини та розломи в цих породах, утворюючи систему поздовжніх та поперечних жил. Головна жила товщиною до 3-х метрів і довжиною біля 400 метрів протягується з північного заходу на південний схід.
Озокерит-рідкісна копалина, поклади якої трапляються тільки в межах або поблизу нафтових родовищ. Найбільші його родовища знаходяться в Україні, на Прикарпатті (Бориславське, Дзвиняцьке). На вигляд він подібний до бджолиного воску, відрізняючись від нього гамою забарвлень (від жовтого і жовто-коричневого до темно-коричневого). Озокерит складається в основному з вуглецю (до 85%) і водню (до15%).
К. Толвінський вважав, що сама озокеритова субстанція є нічим іншим, як тільки змінена під впливом часу і зовнішнього оточення нафтова ропа. На початках видобування озокерит використовували головним чином для виготовлення свічок, а з часом знайшов застосування в різних галузях промисловості
1873 року видобуток озокериту сягнув максимальної за всю історію існування промислу величини – 19650 тонн при 4304 діючих шурфах. У зв’язку з цим виникла потреба впровадження нових технологій. Одна із французьких фірм у 1880 р. спорудила першу озокеритову шахту. Попри поступовий перехід на шахту експлуатацію родовища видобуток озокериту у Бориславі з 1889 року в цілому знижувався. Основними факторами зниження видобутку К. Толвінський вважав зростання його собівартості, зумовленого розробкою більш глибоких озокеритних покладів, із застосуванням дорогого шахтного устаткування та коливаннями кон’юктури на ринку озокериту. Закінчуючи свій нарис про Бориславське родовище озокериту К. Толвінський висловлює своє бачення подальших перспектив озокеритовидобування у нашому районі. Насамперед, це освоєння більш глибокозалягаючих озокеритоносних горизонтів та відкриття нових промислових скупчень озокериту в головній частині глибинного елементу в районі Трускавця та Помірок.
На завершення другого тому монографії К. Толвінський дає свою оцінку перспективам розвитку Бориславського нафтоносного басейну. На підставі аналізу результатів буріння окремих свердловин на площах, суміжних із розроблюваним нафтовим родовищем (Попелі, Ясениця- Сільна, Губичі, Модричі, Трускавць, Доброгостів, Орів ), він приходить до висновку, що найбільш перспективним щодо відкриття нових нафтових покладів є південно-східне продовження Бориславського глибинного елементу в районі Помірок та Орова. Разом із тим він вважав, що поліпшення вилучення нафти з пластів можна буде досягти регенерацією тиску у виснажених нафтових покладах, зокрема нагнітанням у них повітря чи природного газу.
Необхідно підкреслити, що більшість висновків з наукових досліджень К. Толвінського знайшли своє підтвердження та практичне застосування.
З наведеного короткого огляду неважко уявити, яке вагоме наукове та практичне значення для вивчення і розвитку нашого нафтопромислового району мали й дотепер ще мають результати наукової діяльності К. Толвінського. Тому не дивно, що другий том його монографії «Родовища нафти і земних газів у Польщі», в наш час продовжує залишитися своєрідною енцикло-педією з питань геології, нафтогазоносності та розробки басейну. Тут доречно нагадати, що у вивченні проблем, пов’язаних з Бориславським родовищем, поряд із Толвінським брали активну участь такі співробітники Геологічної станції (ГС) та Карпатського геологічно-нафтового інституту, як Б. Флєшар, Г . Гурка, М. Квасневич, К. Катц, С. Краєвський, Я. Долінський, Ч. Пасхальський та інші.
Необхідно ще відзначити, що упродовж 20-30-х років Х1Х століття геологи Геологічної станції в Бориславі у співпраці з нафто-соляним відділом Державного геологічного інституту у Варшаві (РІG), котрими до 1930р. одночасно керував К. Толвінський, проводили широкомасштабні картографічні та геологічні дослідження у Східних Карпатах та Передкарпатті.
За результатами цих досліджень був написаний перший том монографії К. Толвінського, виданий ще 1929 року, котрий присвячений характеристиці, історії та проблемам розробки нафтогазових родовищ переважно східної частини Карпатської нафтоносної провінції, таких, як Слобода Рунгурська, Космач, Майдан, Битків та інших. У складанні тому брали участь Б. Брудерер, Г. Сізанкур, З. Яблонський, С. Краєвський, С. Вайгнер та інші дослідники з Геологічної станції.
Проведені бориславськими геологами з ГС та КГНІ дослідження посприяли відкриттю цілої низки родовищ природного газу в сарматських та тортонських піщаних горизонтах міоцену у зовнішній зоні Передкарпатського прогину в смузі насуву на неї відкладів внутрішньої зони. Цю смугу справедливо називають «лінією Толвінського», бо він один з перших у своїх наукових працях прогнозував наявність у ній промислових скупчень природного газу.
У 1939 році почався третій етап бориславської нафтової науки. Він позначився зміною методів досліджень та термінології, переходом на російську мову викладання матеріалів та публікацій. Кадри в основному збереглися. У 1941 р. на основі праць Інституту повстала відома монографія «Геология и полезньіе ископаемьіе западних областей Украиньі», під редакцією І. А. Биховера.
Війна 1941-1945 рр. змінювала напрям наукових робіт бориславських вчених. Нафтопромисел зазнав тотального знищення відступаючою Червоною армією. Певних знищень зазнали матеріали і архіви Інституту.
За заслуги К. Толвінський був нагороджений Золотим хрестом, Лицарським хрестом ордена відродження польського, і хрестом командора ордена відродження польського (1960). У 1952 році він отримав Державну премію другого ступеня за видатні досягнення в області виявлення нафти і природного газу.
Підготувала бібліограф-краєзнавець ЗК «Бориславська публічна бібліотека» Ірина Перелом.
