Легенди Борислава. Про тустановицьку “Веселу вдову”

Копальня «Весела вдова», що в Тустановичах, давала неабиякі прибутки чорного золота своїм власникам на початку минулого століття. Офіційно таку назву копальня отримала на честь найвідомішої оперети австро-угорського композитора Франца Легара про молоду чарівну вдову Ганну Главарі. За сюжетом оперети власниця багатомільйонного статку, приїжджає до Парижа, не підозрюючи, що на неї відкрито полювання, а точніше, на мільйони, які залишив у спадок її покійний чоловік… І все ніби логічно. Багата копальня, ніби вдова на чужій землі, яка обіцяє щедро збагатити того, хто її доб’ється. Але історія назви набагато трагічніша, із присмаком нафти та містики.

Жила у Тустановичах дівчина. Та така була красива і гожа, що впадали за нею всі юнаки з околиць, сваталися заможні паничі та іноземні кавалери. Але дівчина виносила усім залицяльникам великого гарбуза, бо щиро кохала молодого коваля з Губич. Вони зустрічалися таємно, бо боялися, що їхні сім’ї ніколи не дадуть їм благословення через різний соціальний статус. Тому вирішили вони таємно обвінчатися. І ось одної літньої ночі, серед розлогих тустановицьких лісів, на освітленій місячним сяйвом невеличкій галявині,  підкупивши місцевого ксьондза, вони дали одне одному шлюбну обітницю, обмінявшись кільцями із потертого мідного дроту та вінками з польових квітів.

Після обряду, простоявши в обіймах одне одного не менше години, мусили вони вертатися додому, аби зібрати речі і наступної ночі втекти зі своїх осель, назавжди залишивши рідну землю. Розійшлися вони в різні сторони. Та не минуло й п’яти хвилин, як тишу розірвав пронизливий крик дівчини, який різко обірвався. Юнак, не відчуваючи тіла, кинувся у бік тривожного звуку, але на місці, де мала б бути його кохана, з хрипами й шипінням, поволі підкульгуючи, чвалала, чорна як вугілля, страшна істота. Хлопця пробив дрібний дрож, ноги заклякли, що й не поворухнутися. І в цю ж мить впав він мертвим від серцевого нападу.

Істотою ж виявилася його наречена, яка йдучи манівцями, впала у глибоке провалля з чорною смердючою рідиною, яку потім людство назве нафтою, пошкодила ногу, і чи то від шоку, чи то від болю не змогла нічого вимовити й тільки хрипіла. Так, щойно одружившись, стала вона вдовою, а так як вона від горя втратила розум, то постійно нервово сіпалася, голосно сміючись сама до себе.

Саме на цьому місці, де провалилася під землю юна красуня, в 1909 році звели нафтову копальню «Весела вдова» в пам’ять про велике кохання, якому не дано було продовжитися в дітях та внуках. Подейкують, що сміх веселої вдови можна почути й зараз, прислухавшись до шелесту зеленого лісу обабіч Тустанович.

Матеріал підготував працівник управління культури
Бориславської міської ради В. Кравцов
в рамках проєкту “Легенди міста Борислава”