Історії війни, які не можуть бути забутими…
Коли до нашої громади приїжджають люди з районів, де ведуться активні бойові дії, вони розповідають історії… На жаль, сумні й страшні, бо це історії втечі від війни, історії, у яких вони залишають свої домівки, де прожили багато років свого життя. Там залишаються їхні спогади…
Зібравши декілька таких розповідей, ми вирішили поділитися ними, адже це ті історії, які не можуть бути забутими…
Пані Леся приїхала у Борислав 9 березня. Поселили її з сім’єю у школі № 8. До цього жила у м. Ірпінь Київської області в одній з п’ятиповерхівок. Коли почула перші постріли, навіть не думала, що доведеться тікати. До останнього надіялася, що все завершиться за декілька днів. Об’єднувалися з сусідами, разом готували їжу у дворі, бо в будинку не було ні світла, ні газу. І вірили в краще. Як і кожен з нас. Та ніч з 7 на 8 була найстрашнішою за все її життя. Бомбардування, ракети, вибухи…Останньою краплею став момент, коли щось влучило у сусідній будинок, і він просто склався. Вирішили втікати. Пані Леся, її мама з татом та син. А з ними ще сусіди. Біля будинку лісок. От і бігли протоптаною стежкою попід ним.
«Це все було як в тумані…Пам’ятаю, як наші воїни захищали нас, помогли втекти. Вони стріляли, а потім дали нам знак, щоб ми лягли на землю під ворітьми у людей. Далі перетягли нас у авто, які вже чекали. Звідти відвезли нас на вокзал до Києва. Батько з нами не сів, перше пропускав жінок і дітей. Ми чекали його на вокзалі, думали, вже не дочекаємося. Але він приїхав. Ми вскочили в електричку, навіть не знаючи, куди вона їде. Ми не мали зі собою ні одягу, ні грошей, ні їжі, тільки документи. Вже коли їхали, нам сказали, що до Львова», – розповідає пані Леся.
У Львові уже в тиші їх зустріли волонтери. А звідти вже потрапили до школи. Жінка розповідає, як дзвонить сусідам-пенсіонерам, які навідріз відмовлялися їхати. Їм залишила ще 5 своїх домашніх улюбленців. Вони ж розповідають, як виживають без світла і газу. Ходять у відчинені квартири, з яких втекли люди, і збирають залишки їжі й води. Щоб вижити.
Та попри все, пані Леся хоче повернутися у рідне місто. Мирне місто. Без пострілів і вибухів. Понад усе віримо, що так і буде.
