Новини

“Я згадую минулеє життя
спокійно, та без радості, без туги:
одно із нього виніс я чуття,
що я не був у нім щасливий, други.
Багато праці, і турбот, і скрут,
та не було вдоволення, утіхи;
мов віл в ярмі, я чув на собі прут
і тяг чужого скарбу повні міхи.
Хоч не згасав ніколи огник мій,
та полум’ям не бухав, більш димився,
а замість світла сипав іскор рій.
Хоч ненастанно стяг мій з вітром бився,
та не високо плив в руці слабій,
і хоч я жив, то все ж я не нажився”.
(Іван Франко, 1900 рік).

28 травня минає 104 роки від дня смерті Івана Яковича Франка, ім’я якого внесено до списків найвеличніших письменників світу. Він завжди був, є і залишиться непересічною особистістю, літературним генієм, борцем за незалежність нашої держави та за дотримання прав усіх її громадян. Літературному доробкові Франка щиро заздрять інші митці та цілі нації. А перед розмаїтістю його праць, духом і силою Франкового слова ми низько схиляємося…

Іван Франко надзвичайно плідно працював на письменницькій ниві, як літературний критик і публіцист, багатогранний учений, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, економіст, філософ, робив редакторську, коректорську роботи, своїм обов’язком вважав перекладати і популяризувати. Його праця була різною. А передусім – це була праця його душі.

Творчий доробок Франка писаний переважно українською, а також – німецькою, польською, російською, болгарською мовами і налічує кілька тисяч творів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань.

Іван Франко – поет і є автором 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів.

Прозова творчість Івана франка – це насамперед понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози; крім того – 10 творів великих прозових жанрів – повістей та романів.

Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до початку ХХ століття. Він переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. У 50-томному виданні творів письменника шість томів займають поетичні і один том прозові переклади.

Ми повинні гордитися, бо саме по бориславській землі ходив Іван Франко. Адже саме наше місто стало стимулом для перших серйозних письменницьких відкриттів Великого Каменяра. Саме в Бориславі Іван Франко побачив вражаючі соціальні контрасти, збагнув природу нового капіталізму, задумався над трагедією людини, якій доводилося проживати на самому дні.

Сьогодні ми замислюємося над нашим святим обов’язком: шанувати Івана Франка, вивчати його творчу спадщину, постійно пам’ятати його заповіти. Але не тільки пам’ятати, а ще й виконувати їх; жити гідно і працювати ненастанно для розвою рідного краю і добра народу.

Іван Франко писав: «Як син українського мужика, вигодований чорним мужицьким хлібом, працею твердих мужицьких рук, почуваюся до обов’язку панщиною цілого життя відробити ті дрібняки, які видавала мужицька рука на те, щоб я міг дістатися на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій український патріотизм – це не сентимент, не національна гордість, це – тяжке ярмо, вложене долею на мої плечі. Можу здригатися, можу тишком проклинати долю, але скинути його не можу, не можу шукати іншого рідного краю, бо я став би підлий проти власної совісті. І коли що улегшує двигання цього ярма, так це вид того українського люду, що хоч гноблений, темний і деморалізований довгі віки, хоч нині бідний, неповороткий і непорадний, усе таки поволі підноситься, відчуває щоразу в ширших масах жадобу світла, правди, справедливості, і шукає до них доріг. Ото ж варто працювати для того люду і ніяка чесна праця не піде намарне».

Таким чином, доходимо висновку, що будівництво української державності Іван Франко розглядав як процес розвитку духу народу, його культури, зокрема національно-державницької свідомості. Національна культура, за його переконанням, – є духовним фундаментом української державності.

Іван Франко не покинув нас і ніколи не покине, не відійде з нашого національного, державницького життя. Його незламна віра в український народ – це наша незламна воля служити тому народові, об’єднувати його знаннями про наш національний ідеал, і франківськими заповідями виховувати його провідників. Виважені Франкові поради українському народові у поетичних і художніх творах, наукових працях і публіцистичних виступах не втратили своєї актуальності і сьогодні, а переступивши поріг століття, прислуговують нам в утвердженні незалежної Української держави.

Та вірив Ти, і вірим ми:
Ми – нація, не попіл історичний,
В державі європейській, вільній, новій
Утвердиться наш Дух одвічний!
…Спокійний будь у інших вимірах буття:
Ми пам’ять пронесем по роду,
Й Тобі не буде забуття,
За те, що Дух будив, – в винагороду!

Божена Дмитришин,
провідний методист Бориславської МЦБС.